Електронна бібліотека ЗОУНБ
Украина онлайн

Курси валют:

finance.ua finance.ua


Реклама:


Електронна бібліотека

Художня література

"Карпатський блудослов"



ВМІСТ

Пушкініана (Михайло Чухран)

Класик (Володимир Бедзир)

Іронізми-1 (Мирослав Дочинець)

Про мішку (Михайло Чухран)

Подарунок на іменини (Олександр Гаврош)

Дослідження (Михайло Чухран)

Телеманія (Володимир Бедзир)

Іронізми-2 (Мирослав Дочинець)

Шерше ля фам (Михайло Чухран)

Корчма спить... (Олександр Гаврош)

Автобиографічноє (Михайло Чухран)

Про партію (Михайло Чухран)

Земля та небо (Володимир Бедзир)

Іронізми-3 (Мирослав Дочинець)

Як правильно вибрати пічку (Олександр Гаврош)

Послідній путь коминаря (Михайло Чухран)

Сало (Володимир Бедзир)

Іронізми-4 (Мирослав Дочинець)

Не п'ю! (Михайло Чухран)

Майдан forever! (Олександр Гаврош)

Я пишу д вам (Михайло Чухран)

Робінзонада (Володимир Бедзир)

Іронізми-5 (Мирослав Дочинець)

Графік любви (Михайло Чухран)

Із Пузняківців - з любов'ю (Олександр Гаврош)

Мартовськоє горе (Михайло Чухран)

Ех, дороги (Володимир Бедзир)

З Гомера (Михайло Чухран)

Летючий снайпер (Михайло Чухран)

Попутниця (Адам Глобус)

Інтернаціоналка (Михайло Чухран)

"Пушкініана"
"Я вас любил; любовь еще, быть может…"
(Михайло Чухран)

Я вас любив и дуже годно быти
Што вта любов загасла ни домак
Айбо мене вы годні вже забыти,
Ни прийду д' вам ні ныні ні май пак.
Я вас любив так, ги болото свиня,
Шпаціровав из вами я ни раз;
Но туй чомусь ся родила дитина...
Типиркы вже най другі люблят вас!



КЛАСИК
(Володимир Бедзир)

Мистецтво імітує життя, життя наслідує мистецтво. Загальна імітація наслідування. Полиці вигинаються від книжок, книжки пухнуть від імітації життя, життя тріщить від наслідування реклами...

Митець написав роман про життя. Видавництва опусом не зацікавилися. Митець зневірився і привселюдно спалив рукопис. Димом зацікавилися перехожі та пожежники. В пресі промайнула замітка.

Митець збадьорився і заявив, що не напише тритомної епопеї про життя. Інтерес публіки до нього зріс. Преса митця проінтерв'ювала.

Митець присягнувся, що ніколи не напише двадцятитомного зібрання своїх творів. Преса помітно пожвавішала. До нього прийшло визнання.

Тоді митець урочисто присягнув, що взагалі ніколи нічого не напише, ані рядочка, навіть пальцем не ворухне. Любов читачів та увага преси ходили за ним, наче тінь.

Пан митець уклав угоди з видавництвами про не видання творів, котрих він ніколи не напише. На нього звалилася слава - стійка, мов хронічний радикуліт. А зі славою - гроші: йому платили за те, що він не писав. І щоби не писав.

Ненаписані ним твори стали надзвичайно популярними серед читачів. Їх захоплено не читали.

Митець уклав угоди з кінокомпаніями про не написання сценаріїв 300-серійних фільмів, і цим завоював фанатичну любов глядачів. Рейтинг неіснуючих серіалів уперто повз угору. Неіснуючих героїв наслідували мільйони людей.

Щороку відомому митцеві не присуджувалася державна премія. Слава його росла. Популярність сягнула далеко за межі країни, його навперебій не перекладали усіма мовами. Нарешті й Нобелівський комітет сповістив про не присудження йому своєї премії.

Так тривало із року в рік. Він став не лауреатом усіх можливих премій. Єдиним у своєму роді. Він досягнув вершини слави. Його запрошували на найпрестижніші конференції, в елітні університети та клуби. Він об'їздив світ уздовж і впоперек.

Ще за життя митець став визнаним класиком світової літератури. Він прожив бурхливе життя, що й не снилося іншим класикам, перед якими у нього була одна незаперечна перевага: йому не потрібно було нічого писати. Вірний своєму покликанню, він не залишив навіть мемуарів.

Видатний митець помер глибоким старцем на вершині слави, не пізнавши навіть тіні забуття.

Він помер, але залишився безсмертним.

Він не залишив після себе жодного рядка. Але, як будь-який класик, він залишив після себе безліч послідовників...




"Іронізми"
(Мирослав Дочинець)

Любов зла.
І це влаштовує козла.

Була святою й непорочною до мене,
Зі мною ще й великомученицею станеш.

Не жінка, а тілесна кара.

Таки кохання щедре.
Одним дарує крила, іншим - роги.

З грошима почуваєшся не так самотньо...

Лиш табуретка знає це -
Що всі ми на одне лице.

І почуття зносились, як штани,
Й думки порідшали, як шевелюра.

Мітила в серце моє,
А поцілила - кудись у зовсім інше.

Думки жінок беруться прочитати
Лише неграмотні.

Коли тебе нікуди вже не тягне, крім роботи,
Тобі дають заслужений пенсійний відпочинок.



ПРО МІШКУ
(Михайло Чухран)

Мишка косолапый
По лесу идет,
Шишки собирает,
Песенку поет;
Вдруг упала шишка
Прямо Мишке в лоб-
Мишка рассердился
И ногою топ!

Мішка чеператий
Хащу стереже,
Ходит си та співат
(Упивший уже)

Раз упала шишка
Прямо на чоло!
Ун топанком дупнув,
Но не помогло.

Впала друга, тритя.
Ще єдна летит…
Шишками побита
Голова болит.

Мішка вже сердитий,
З рота - чорний мат,
А шишкы изгорі
Так ги град летят.

Ун ногами гупат,
Аж подер штаны,
Но не догадався
Уйти з-пуд сосны.

Мішко! Так ти й треба-
Білок не сміхуй!
Пуд сосну не пішай,
Не показуй хвуст!



ПОДАРУНОК НА ІМЕНИНИ
МАЙЖЕ ПРАВДА
(Олександр Гаврош)

"Павле, маємо щось робити", -- шепотів я на вухо Щучці. Від лоскоту той піджимав плече і широко посміхався у вуса: "Та я сам уже три дні лем про це думаю", -- відказував корчмар. "Це має бути щось незвичайне. Ак-ці-я! Розумієш?", -- не здавався я, мов комар над вухом. "Є в мене одна ідея... ", -- вдарив своєю широкою лапою Щучка по дубовому столу - "Все! Починаємо працювати".

До своєї таємної спілки ми ще залучили Бідаку. Обов'язки розподілили так: Чучка забезпечує хату, я - жертву, а Бідака - дівок. Отож я зайнявся "жертвою". Жертва - це голосно сказано. Йшлося про 50-річчя нашого доброго цімбора Михайла Сиромана. І хотілося піднести йому до такої круглої дати якусь пам'ятну несподіванку.

"Мішку", -- почав я з ним розмову здалеку, коли ми цідили пиво у "Козаку". - "Ти впевнений, що знаєш усі дерев'яні церкви на Закарпатті?". - "А що?" - насторожився він. - " Маєш сумніви?". "Атож, -- відказав я, і для хоробрості зробив великий ковток. - У Лікіцарах щойно завершили будівництво нового храму!". "Та ну! Коли?!", -- Сироман відразу клюнув.

"Ось-ось має бути освячення", -- брехав я далі. "Треба поїхати подивитися", -- замріяно глянув він на продавщицю. "Так-от, Щучка у суботу якраз їде у Лікіцари у справах. Можемо махнути", -- я вже уявно потирав руки. "Супер!", -- вигукнув Сироман і залпом допив пиво.

У суботу Щучка, Бідака і я сиділи в авто, чекаючи Сиромана. Метр, як завжди, запізнювався. "Баби будуть десь через годинку, як приїдемо", -- доповідав останні деталі доктор наук. Нарешті на горизонті з'явився ювіляр. Яким було наше розчарування, коли разом з ним ми побачили й Гальку. Наші щелепи так і залишалися у відвислому положенні, поки Сироман замість привітання не кинув: "Треба й молодь просвіщати! Нє?". "Щас!", -- відповів Бідака і сплюнув через вікно.

Через якусь годинку ми вже петляли гірською дорогою поблизу Лікіцар, заїжджаючи все далі у ліс. Нарешті опинилися на полянці, посеред якої стояла дерев'яна хатинка з привабливим написом "Мотель "Куряча лапка". З комина валив густий дим.

Ми почали вибиратися з авто і розминати на снігу ноги. "А це що за фрас?", -- з посмішкою запитав Сироман, кидаючи поглядом на хатку на курячій лапці. "Зайди - подивись!", -- без настрою порадив я. Така крута чоловіча вечірка була зіпсована, як завжди, жінкою на кораблі.

Вона перша й кинулась до хатинки. Нема меж жіночій цікавості. "О-ба-на!", -- вигукнула Галька.-- "Та тут нас чекають!". Наприкінці просторої зали висіло фото Сиромана, увінчене вишитими рушниками. Накритий стіл манив наїдками і напоями.

"Ха-ха-ха!", -- голосно зареготав іменник, відразу розкусивши наш задум. - "Оце і є тота ваша дерев'яна церква?". Ми всі разом дружно почали його вітати. "Файно!", -- не міг натішитися він, із задоволенням вдихачи запах свіжого дерева.

Після першої чарки настрій піднявся. Після другої - тепло розлилося по тілу і захотілося жити. Після третьої -- усім одразу забажалося говорити імениннику приємності. Після затяжних суперечок, кому все-таки надати слово першому, дійшли до консенсусу: вирішили заспівати "Многая літ". Але ще й не затягнули третій куплет, як на дворі почулися голоси. "Дами!", -- крутнувся довкола себе Бідака і метнувся до дверей. Ми з Щучкою з нетерпінням зайорзали на стільцях.

Але замість Бідакиної бороди у дверах показалася спортивна шапочка...Федота Капушанського. За нею йшла Штефа Оксаньо, далі блиснули окуляри Причмана і замикала цю урочисту процесію Мацаня з високо піднятим пальцем. Наші пики зіщулилися, як сливки на морозі.

"Никайте, хотіли од нас сховатися!", -- обурювалася Оксаньо. - Ми теж хочемо привітати пана Михайла!". "Чао!" -- махав шапочкою Капушанський. "Привітик!" -- усміхалася Мацаня.

Я німо дивився на Щучку, він - на мене. Далі, мов по команді, ми глянули на двері, де в цей момент з'явився Бідака. Побуряковілий Серго з розпачу жував сніг. По всьому було видно, що якби він знав христопродавця, то задавив би власними руками.

"Це я запросила", -- зрозуміла нашу паузу Галька. -- "Адже йдеться про акцію "Кубу". "Зараз така Куба буде!", -- різко мовив доктор наук, наливаючи собі повну децу паленки. Тим часом товариство шумно всідалося на вільні місця, і вшанування ювіляра продовжилося.

Після третьої пляшки хтось помітив, що нема Щучки. Не було і його авто. Про автобус на Ужгород згадали, коли він вже поїхав. На дворі темніло. "Слухай", -- звернувся я до Бідаки, який вже стомлено дивився у тарілку. -- "А де ми є?". "Лікіцари, и-к!", -- відмахнувся він.

Я пішов на розшуки господаря, якого ми так і не побачили. Мені не сподобалося, що жодної живої душі, крім нас, у цій "Курячій лапці" нема. На другому поверсі знаходилися дві кімнати на четверо чоловік. "Рівно стільки, скільки й нас", -- порахував я, і чомусь ця думка мене насторожила.

Тим часом порядно захмеліле товариство сприйняло звістку про вісім ліжок бурхливим "Ура!". П'янка розгорілася з ще більшим розмахом. Благо, Щучка лишив свою торбу з паленкою та харчами.

Коли публіка захотіла танців, я ввімкнув радіо за бар-стойкою. У цю мить у двері голосно постукали. По моїй шкірі забігали скажені мурахи. Бідака підняв свою буйну голову з тарілки і на все горло крикнув: "Хто?! Япона мать!". Тепер у двері щось зашкрябало. Гамір за столом ущух. Так само, як і напівслові десь запропастився диктор зі "Світу-ФМ". Я відчув, як моє волося на голові почало ворушитися.

"Се-рьо-жа!" -- почувся з-за дверей жіночий голос. "Баби!", -- на радощах вскочив Серго і кинувся зустрічати гостей. "Де ж ви запропастилися?", -- питав він двох фарбованих білявок, в яких я без труднощів упізнав ужгородських працівниць панельного гсоподарства "Під вербою". "Так ти, панімаєш, єті Лікацари гдє-то чорту в зубах!", -- сказала старша Лєна, яка не мала двох головних передніх зубів.

Поки Бідака їм наливав, радіо саме включилося, і всі заметалися по кімнаті у несамовитому танку. Спочатку кружляли парами, але потім Галька завела хоровод, і всі запетляли одним великим хвостом. Замикав це шествіє Федот Капушанський, який розмахував великою мітлою.

Коли співанка урвалася, і всі задихали, мов пси у спеку, Лєнка підійшла до Феді і відібрала у нього віник. "Дурень, смотрі как ето делается", -- сказала вона і сіла на мітлу. "Відіш", -- продовжувала Лєна, повільно протягуючи древко вперед-назад між своїми крутими стегнами. Від такого еротизму у Капушанського потекла слина.

Але мене щось непокоїло. Я сів за стіл біля самотньо сидячої Мацані і налив собі пива. "Дияволиці", -- кинула вона поглядом на "жриць кохання". "Думаєш?" -- захолов я. "Без нечистої сили тут ся не обішло. Я знаю, що говорю. В мене баба - ворожка", -- вона сверлила мене очима. "Добре, що на тобі окуляри" -- зауважив я собі.

Тим часом доктор наук оголосив білий танець і тут же запросив молодшу "дияволицю". На моє плече лягла жіноча рука. "Можна тєбя?", -- до мене хижо усміхався беззубий рот. "Я-я, гм-м", -- я щось промичав, але нічого вдіяти не зміг. "Как тебе ізбушка?", -- притискалася вона своїм пишним бюстом до мене. "Ні-чо", -- пробелькотів я. "А мне очень нравітся. Ночь, лєс, ізбушка на курячіх ножках", -- уп'ялася вона довгими червоними пазурями у мою долоню. "Так-так, я це вже десь читав", -- погодився я. На щастя, блюз був недовгий.

"А де Федя?" -- гукнула Штефа Оксаньо у перерві між піснями. Справді, Капушанського не було, хоча спортивна шапочка і куртка лежали на лавиці. "Я перевірю нагорі", -- запропонував Бідака, тягнучи за руку по сходах молодшу білявку. "Двом не так страшно!", -- додав він на наші здивовані погляди. По тому, як на верху заскрипіло ліжко, стало зрозуміло, що Феді там не виявлено, але пошуки тривають.

Тим часом Причман як досвідчений верховинець подався на двір. Через кілька хвилин у дверях з'явилася його розумна голова, накрита білою кучугурою: "Валить сніг, але сліди ще не встигло замести. Хто зі мною?!". Добровольців виявилося п'ятеро: Причман, Пелехатий із жовтим портфелем, Мацаня із зіллям проти нечистої сили, Сироман з фляшкою (аби не замерзнути) і Галька з погарчиками (центр Європи, як-не-як).

Бригада вирушила на пошуки товариша, час від часу зупиняючись для "согрєву". Через 15 хвилин відважної мадрівки Причман почув стукіт дятла. "Тихо!", -- скомандував він нам. "Який у фраса дятел вночі?", -- здивувався Сироман. Тут з-за хмар появився повний місяць і освітив дерева над нами. На найближчій березі цокотіло щось велике, біле і пухнасте. У мене затрусилися жижки.

На секунду всі оніміли. Галька перехрестилася, а Мацаня почала щось голосно шептати, кидаючи у бік чуда лушпиня соняшника. Я теж порився рукою в кишені, але нічого, крім квитанції за телефон не знайшов. Та про всяк випадок теж погрозив білому і пухнастому кулаком.

"Д-да-й-те в-ви-п-пити!", -- раптом процокотіло чудо. Воно ворухнулося, сніг трохи посипався і з-за нього виглянув знайомий светр Федота Капушанського. "Фе-дя!", -- прогримів на всі Лікіцари наш захоплений крик. Ми мерщій заляли пропажі в горлянку увесь залишок горілки і потягли його до "Курячої лапки". Поки ще хміль його не розібрав, він розповів свою жахливу історію. Після еротичного танцю Федя від страху перед такими дівками побіг у ліс. І біг доти, поки не зрозумів, що заблудився. А тоді заліз на дерево і пробував перевтілитися у лісову нічну птаху.

У "Курячій лапці" Капушанського ще добряче розтерли паленкою і замотали ковдрами. Від пережитого він спав як немовля. А Бідака розпалений першим успіхом щосили гепав рок-н-рол з ужгородськими "дияволицями". Всі решта сиділи за столом і похмуро це оглядали. "Слухайте, люди, наближається північ", -- шепотіла гаряче Мацаня. - І тоді у цих дівок виростуть роги і хвости. Нам буде кониць! Я знаю, у мене баба -- ворожка".

У цей час беззуба Лєна мені підморгнула, і мене від цього аж пересмикнуло. "Що ти пропонуєш?", -- уважно запитав Причман, який серйозно цікавився історією інквізиції. "Діяти!", -- кинула безстрашна Галька.

За п'ятнадцять дванадцята "дияволиці" були пов'язані і лежали, стогнучи, за бар-стійкою. За компанію з ними був зв'язаний і Бідака, який божився, що це нормальні баби, і жодного зв'язку з нечистою силою не мають. "Я отвєчаю за базар", -- кричав він, поки Мацаня не засипала йому рот лушпинням соняшика і не почала над ним чинити якесь дубриницьке таїнство.

Рівно опівночі все наявне товариство, крім трьох пов'язаних та одного укутаного нагорі, опустилося на коліна і почало так молитися, як ще ніколи до того в житті. Це була ніч подяки Господу. Вона запам'яталася назавжди усім без винятку її учасникам. Сироман казав, що ще ніколи не мав такої Ночі народження і бажає кожному хоча б раз зазнати подібної втіхи.

Уранці, о шостій тридцять, товариство сідало на перший автобус у Лікіцарах, при чому троє принципово не розмовляло з рештою. Бідака час від часу показував Мацані ріжки, на що вона хрестилася і погрожувала йому лушпинням соняшника.




ДОСЛІДЖЕННЯ
(лічилочка)
(Михайло Чухран)

На Олені Труси зелені
На Ирині-Світло-сині
На Лілі Чисто білі
На Наташі Рябі, не наші
Зато на Єві Місцеві
У Маринки Розмір малинький
А на Любі Гаті грубі
На Люді Мадярські буді
А в Маруськи Фасон руський
На Вірі Темно-сірі
На Ліді Майбліді
На Берті Спереду протерті
У Наді- Ззаді
А на Макрині Посередині;
На Каті Полосаті
У Марічки Кругом чічки
У Валі Тоже, но пов'ялі
У Машки Ромашки
У Юлі Якісь пасулі
У Стефи Чирви та трефи
У Анжеліки Бубни та піки
У Нати Кругом заплати
Тими , що у Свети
Шкода мити туалети
У Моніки Довгі панталоніки
Зато у Женьки Коротенькі
На Шурі Усьо в ажурі
Нюра Носит из гіпюра
У Насті Чіпкасті
У Лариси Клин висит
А Ліза З трудом залізла
У Христинки Слабі резинки
Зато у Жужі Сильні , дужі
Носит Ніна До коліна
А у Олі Половинки голі
Дустала Маріка Уд чоловіка
Сара-З базара
Галина З магазина
Анці Купили коханці
А Оксані Якісь п'яні
У Тамарки З гуманітарки
На Марті Нич не варті
На Ріті Добрі уліті
А у Рози Добрі на морози
Людмила Сама пошила
Алла Сусідські вкрала
У Тані Якісь рвані
На Мирославі Тоже діряві
А Віта В цілі одіта
У Сніжани Є й кармани
На Аліні Бікіні
На Калині Замащині
Рая Завезла з Китая
Марії Загнали з Росії
У Гапки Спадок від бабки
Ріва Дустала з Тель-Авіва
У Еріки З Америки
На Маргареті Від друга Петі
На Соні-Від Льоні
У Іци Від Галамбіци
Лиш у Зої Куплені за свої
У Дусі Не в моєму вкусі
По Мар'яні Відсутні дані
На Аліці Як солдатські нагавіці
У Наталки И відіти жалко
На Ірмі Безрозмірні
А Леся Без них є…ся!



Телеманія
(Володимир Бедзир)

- Проходьте, проходьте… Ваше прізвище?
- Панасонік. Ай-Ка…
- Як, як? Нема вашої картки, гм-м…
- Взагалі-то я Притирко, Ка-Ка…
- Так, знайшов, ага… Ну, на що скаржитеся, Притирко?
- Та… На відсутність зображення.
- Відсутність… е-е… зображення? То вам потрібно до окуліста, а не до психіатра.
- Та був! Окуліст направив мене до вас.
- Гм-м, як так?
- Та як би це вам, пане докторе… Річ, бачте, у тім, що я - телевізор.
- Як-як?!
- Панасонік. Супервіжин-дабл-сі-245-ай-ка…
- Так, так, нав'язливі ідеї - це до мене. Панасонік, значить, га?
- Три в одному, суперплоский екран…
- Еге ж, бачу, бачу. Чорно-білий?
- Та що ви, кольоровий!
- Не бачу. Манія величності, га?
- Барвність на автоматі, але якщо тут натиснути, я червонію.
- Так, так, подивимося… Й дійсно, гм-м. Чудовий колір. І що ж вас, Панасонік, турбує, га?
- Та звук, розумієте, є - зображення нема!
- Е-е, чоловічку, та хіба ж це хвороба, це - життя.
- Але ж я ще на гарантії!
- Гм-м, логічно. Дайте подумати… Ну, а як у вас із тим… як його… з живленням, га?
- Сонячні батареї.
- Температура?
- Не перегріваюся.
- Жонатий7
- І не питайте!
- Ну, і як у вас того - з дружиною?..
- Та кепсько! Кому потрібен "телік" без зображення?
- Так, так. Це вже цікаво. Гм-м… Мені, знаєте, хотілося б поговорити з вашою дружиною.
- Та нема проблем. Тільки я вас попереджаю, пане докторе, в жодному разі не плюйте на неї, боронь Боже!
- Та хто ж збирається на неї плювати?!
- Річ, бачте, у тім, що вона теж Панасонік, лише праска. І якщо на неї плюнути, вона аж шкварчить.
- Так, стоп, не треба дружини! Дайте подумати, гм-м… Ну що ж, Панасонік, будемо вас лікувати.
- та не треба мене лікувати, докторе! Мені б лише зображення, я ж іще не гарантії!..
- Тьху! З вами, знаєте, того -не занудьгуєш!.. Ви ж хоч антену пробували, га?
- А про антену, бач, я й не подумав! А куди ж її, перепрошую?..
- Там іззаду у вас має бути гніздо. От, от! Ідіть собі додому, чоловіче, устроміть антену куди слід - і буде вам таке зображення, що й Голівуд би позаздрив!..



ІРОНІЗМИ - 2
(Мирослав Дочинець)

В зв`язках порочних залишався непоміченим...

І все-таки ми дуже різні.
Ти жінка легкої, а я - важкої поведінки.

Живе - як птах.
Кожної весни - нова подруга.

Багато від одного хоче жінка.
Одного від усіх бажає чоловік.

За ходом її думок встигали мої ноги,
Та не встигала голова.

Любов сліпа, та не глуха -
Щоб витримати це хропіння.

Нарешті зрозумів я -
У розкошах її не втопиш.

У деяких жінок лише губа -- не дура.

- Я, милий, уві сні літала.
- Напевно, на мітлі.

Думки у тебе не настільки свіжі,
Як білизна.



"Шерше ля фам"
(Шукайте жінку)
(Михайло Чухран)

Давно,коли ще був Союз,
Мені казав один француз:
-"Щоб ти не знав життєвих драм-
Шерше ля фам!
Гарненьку фаму підшукай,
Тоді живцем потрапиш в рай,
Коли ж ти фами не знайдеш,
То пропадеш"
Питався я у різних дам:
-"Чи ви,пробачте.не ля фам?"
Одна сказала:-"Ну ти й хам!
У морду дам!"
Сказала друга:-"Я то фам
Але не зараз і не вам..."
Коротше,толку ні на грам,
Я знову сам.
Мов шершень я туда-сюда,
Багато фам,одна біда-
В бістро-так всі, а там -мерсі,
Й тю-тю в таксі.
Ну,не летять в моє гніздо!
Звичайно,я не Бельмондо,
Але ж і не гіпопотам;
Якого ж вам?!
Із горя думав-та невже
Фам не шерше у негліже?
Ніхто не йде-волосся рву-
На рандеву.
Забракло все ж одній грошей...
Мій портмоне вона шерше;
Як відшершелила платню,
То стала "ню".
Шикарна мадемуазель!
Шиньйон,лосьйон,Діор,Шанель,
Нейлон,капрон,мадаполам,
Ну,справжня фам.
Я, нашершелившись як слід,
Ослаб мов дід,ще й інвалід,
Аж фам сама шерше мене
За реноме.
Отак з"явилася сім"я
Із двох персон-мадам і я;
Щодня розмови про амур,
Кругом ажур.
Один гарсон між нас загруз...
І став трикутним наш союз,
А згодом_паралелограм
Оце так фам!
І далі фам шерше мес"є,
Помалу колом шлюб стає,
Рогатий в центрі ,наче лось-
Це я,не хтось.
Мене ж ганяла тут і там,
Не фам ,а прямо Чінгісфам!
Якби я інших фам не мав,
То б геть пропав.
Отой розхвалений амур-
Обман,хвороба або дур,
Нехай все хамство пропаде,
Ну їх в біде!
А втім,нормальне се ля ві-
Усі здорові,всі живі,
Як щось не так-то міль пардон
І весь шансон!



КОРЧМА СПИТЬ...
АМЕРИКАНСЬКА ТЕОРІЯ НА ЗАКАРПАТСЬКИЙ КОПИЛ
Тим, хто не пам'ятає сновидінь
(Олександр Гаврош)

Він, як завжди, спав у своєму кабінеті на широкому столі, заваленим різним мотлохом, поклавши свою могутню натруджену руку під голову. Під господарем так само мирно сопіла його корчма з цицькатими дівками, вправними кухарками, лінивими сторожами, модерними автами та іншими речами, знайденими у тутешніх відбивних.

У таку місячну ніч дрімав навіть пес Бровко. Тільки жаби та цвіркуни невтомно цигикали свої хтиві мелодії. Всі решта смачно спали, бо смачно поїли. А на повний жолудок, як відомо, сниться усіляка...

Сон Бровка

Веселі метелики кружляють маковим полем. Бровко у вишиваній сорочці та червоних шароварах літає від квітки до квітки, галантно усміхаючись тутешнім комахам. Дедалі сильніше грає чардаш. Бровко викидає неймовірні колінця, від чого на нього злітаються усілякі бджоли, як мухи на мед. Всі починають його облизувати. Стає спекотно. Під збуджуючі крики присутніх Бровко починає роздягатися. І в момент найвищого напруження, коли шаровари вже впали додолу, шабля боляче його б'є по...

Бровко підхопився, сердитим оком глипнув довкола, жадібно похлебтав воду з миски, згадав Анцину кісточку, облизався і знову поклав голову на лапи.

Сон Анці.

Анця сушить сіно. Спека. Її сильні засмаглі ноги швидко миготять, давно зводячи з розуму сусіда. Він приносить їй попити молока. Вона п'є. Молоко розливається їй по шиї, грудях. Анця скидає сорочку. Вони щасливо сміються. Він починає пити молоко з її живота. Млість починає огортати Анцю, і її ніжки самі розсовуються в боки. І ось його сильна засмагла рука бере її вже за...

Від неймовірного імпульсу внизу живота Анця скрикнула і пробудилася. Важко дихаючи, у темряві намацала кухоль з молоком і зробила три великі ковтки. Тоді знеможено знову впала на подушку, поринувши далі у спекотливі сільськогосподарські роботи.

Сон Штефана.

Штефан робить обхід території. Всі сплять. Навіть Бровко. Тихо і зоряно. Раптом Штефан помічає якийсь предмет. Він освітлює його ліхтарем. Це гаманець. Усередині купа баксів і фото розкішної блондинки. Штефан мучиться: що робити? Забрати гроші чи познайомитися з красунею. Від тяжких сумнівів він випиває сто грамів зі схованої вчора пляшки. Не допомагає.

Раптом він чує плач. Це ридає розкішна блондинка. (Свєтка з інтуриста - авт.). Вона напівроздягнена. Штефан приймає рішення. Він паде на коліна перед незнайомкою, простягуючи їй гаманець. (При цьому 50 баксів попередньо забравши як винагороду). Вона розстібає йому сорочку. Її язик несамовито нишпорить в його роті, а рука залізає Штефанові у...

Штефан прокинувся від надмірної, аж болючої ерекції. Зрозумівши, що це був сон, зло матюкнувся, перехилив чарку, закусив солониною з часником і пішов перевірити ворота.

Сон Віри Павлівни

Вона рахує гроші. Їх все більше і більше. Вони різні - франки, песето, гульдени... Вони дуже гарні і приємні на дотик. На них зображені мужні чоловіки і вродливі жінки. Віра Павлівна помічає, що вони оголені. Цікаво, як би було кохатися на грошах?

Але ні - треба спочатку все перерахувати. Раптом вона відчуває на плечах чиїсь міцні руки. Їй стає душно. Невідомі руки піднімають її сукню і задирають так, що вона нічого не може бачити. Кладуть її збудженими грудьми просто на франки, гульдени, песото і...

Віра Павлівна прокидається від гучного хропіння чоловіка. "Бодай би сь сконав", -- кидає вона подумки в понад стокілового коханого і повертається на бік, сподіваючись додивитись фінансово-еротичний трілер. Та дарма. Вранці вона встане в поганому настрої і з мішками під очима.

Сон господаря

Павло Павлович вирішує врятувати місто від хаосу, в якому воно перебуває останні півстоліття. Він очолює комітет національного порятунку. У результаті важких всенародних виборів перемагає Правда. Десятки тисяч вдячних городян зібралися на площі, аби привітати свого улюбленця з перемогою. Павло Павлович піднімається над живим морем своїх прихильників.

"Народе мій!", -- починає він свою знамениту промову. (Комар зузенить над вухом Павла Павловича). "У важкий час доводиться нам братися за роботу. Але якщо ми будемо разом, то (комар обережно сідає на вухо) покладемо край усім цим кровопивцям! (Хлясь! Павло Павлович забив комара).

Від удару він прокинувся. (Через дурного комара до сексу не дійшло). Надворі сіріло. Павло Павлович розправив свої широкі груди, заклав голову за руки і так мовчки дивився у вікно. Він був сповнений величі, як і всі люди, котрі знають, для чого вони живуть.

Внизу задзвенів ключами Штефан. Ліниво позіхнув Бровко. Невдовзі прийде невдоволена і невиспана Віра Павлівна. Останньою прибіжить пропахла молоком і сіном, запихана Анця.

Корчма прокидається...

P.S. За дослідженнями американських учених, під час сну сексуальне збудження настає кожні 90 хвилин.




Автобиографічноє
(Михайло Чухран)
Коли я году мав дись три,
То цігаретлик взяв у зубы,
А няньо каже :-Ни кури!
Узяв римінь та убив- убив!
     Пруйшли годы. Типир я п "ю,
     Ни промину нієдну курву,
     Паскудно лаю, карты б"ю,
     Но тямлю няня- і ни курю....
		



ПРО ПАРТІЮ
(Михайло Чухран)

Жив-бов хлопчик-даун,
Доста легко жив:
Вшитко в рот подай му,
Вшитко покажи.

Як тваринка: дыше,
Какат, їст та спит,
Нич `го не колыше,
Нич `му не хыбит.

В мозок вітер дує,
Як в пусте дупло…
Сись проголосує
За еС Де ПУ о!



Земля та небо
(роман-опупея)
(Володимир Бедзир)

Книга перша

Ранок - наче соковита молодиця. Іван Трохимович крекнув, подивився на небо, на дружину Параску…

"Та… Мабуть, вже час", - вирішив він. І почав вивозити гній на поля.

Неквапно, день у день розвантажував і знову завантажував Іван Трохимович хуру гноєм, звично міркуючи над тим, що ж є істина, добро та зло, егос і лібідо, свобода та необхідність… Він не згоджувався з Платоном, Августином і Достоєвським, Кантом, Новалісом, Гегелем і Фіндерштукелем, Бердяєвим, Гете та Шле гелем, Соловйовим, Енгельсом і Марксом - не знали вони життя, бо були надто далекими від народу. І згоджувався з кумом Петром, у котрого було десять їдців і лише два зуби.

Так, засинаючи та прокидаючись, сперечаючись та згоджуючись, Іван Трохимович угноїв Землю, Місяць, Марс і Венеру. І сплюнув спересердя - на Юпітер не вистачило лайна…

Книга друга

Ранок. Іван Трохимович не любив зраджувати своїм звичкам. Він крекнув, подивився на небо, на дружину Параску…

"Час!" - вирішив.

І почав орати, звично міркуючи над тим, що ж є істина, душа і дух, матерія та ідея, причина та воля, число та сенс… Він не згоджувався з Шопенгавером, Сведеборгом і Ніцше, Лейбніцом, Декартом і Фрейдом, Адлером, Юнгом і Фроммом, Камю, Ортегою і Гассетом, що біли далекими від народу, і згоджувався з кумом Петром, у якого було вже одинадцять їдців і жодного зуба.

Так, засинаючи та прокидаючись, згоджуючись і сперечаючись, Іван Трохимович зорав і засіяв Землю, Місяць, Марс і Венеру, з тугою подивився на Юпітер, сплюнув спересердя і подумав: "Ех, буде неврожай і доведеться знову в якихось задрипаних канадців банани закуповувати…"



ІРОНІЗМИ-3
(Мирослав Дочинець)

Чим менше жінку хочеш здивувати,
Тим більше подивує це її.

Життя дається тільки раз,
Та й то, буває, випадково.

Уміти слухати -
Це розуміти не що говорять, а - чому.

Чим більше живемо, тим більше розуміємо Ньютона -
Сила тяжіння до землі сильніша за тяжіння до жони.

Тобі не треба біографію писати,
Вона у тебе, мила, на лиці.

Не вміє навіть приставати він, придурок...

З такою жінкою любити можна тільки Україну.

Щоб з Новим Роком вітав тебе лиш президент!

Любов - безмежна насолода
В обмеженому часі.

Бувають ситуації, коли єдиний вихід -
Вихід заміж.



ЯК ПРАВИЛЬНО ВИБРАТИ ПІЧКУ
ОБРАЗОК З НАТУРИ
(Олександр Гаврош)

По універмагу розливався приємний чоловічий голос: "Рекламна агенція "Пук" проводить акцію "В Новий Рік - з новою пічкою!". Хоч один раз у році зробіть собі свято. Не вірите? Гляньте на наші пічки. Не соромтеся! Адже це природно: дізнаватися якомога більше про те, що вас цікавить".

"Микуло, йдеме поникаєме?", -- Петро плеснув кума по плечу. - Чуєш, пічі показувуть. Майже, як Чехії". Чоловіки з клунками заходилися допивати своє пиво.

Тим часом приємний чоловічий голос продовжував оголошувати: "До ваших послуг пічки різних розмірів і дизайну. Якщо наші пічки вам не підійдуть, ми замовимо їх вам за каталогом. Наш принцип - задоволення клієнта понад усе".

Два вироблені закарпатські хлопи підходили до рекламного столика, за яким стояв низенький чоловічок у великих окулярах з мікрофоном.

"А ось і наші перші клієнти", -- улесливо усміхнувся чоловічок у костюмі. "Гм-гм. То де суть тоті ваші пічі?", -- набрався сміливості і прогудів Петро. "Ви розумієте, зараз ми проводимо тільки попередній запис. Пічки будуть пізніше", -- поправив рогові окуляри представник агенції "Пук".

"Але в нас через півтора години автобус на Тячево", -- почесав немиту потилицю Микула. "Нічого, -- заметушився рекламний агент. - Якщо ви визначитися з моделлю, ми постараємося встигнути".

"А ми встигнемо?", -- засумнівався Микула. "За це не турбуйтесь. Фірма гарантує", -- підморгнув чоловічок і улесливо нахилив зачісану на проділ голівку.

"Отож, яку бажаєте пічку?", -- запитав він і олівцем приготувався записувати до блокнота. "Та я знаю…, -- тепер вже почухався Петро. - А які є?".

"Якщо вам потрібна пічка великої місткості із середньою тягою, тоді до ваших послуг модель "Тьотя Мотя". - завченим голосом почав декламувати чоловічок. -- "Якщо ж вам не дає спати пічка із супероборотами та сучасним дизайном, тоді вибирайте "Студентську".

"Слухай, Петре, -- зашепотів на вухо кумові Микула. - Тоті модельки майжек дорожезні як гута. Я недавно по чеській телевізії никав".

"А одну пічу на двох ци мож замовити?", -- запитав Петро. "Будь-ласка. Наші пічі обслужать і цілу вашу бригаду", -- показав свій єдиний золотий зуб чоловічок.

"Шкода, що Васьо з Іваном десь пушли", -- пошкрябав мозолисту долоню Петро. "Но та що, Микуло? Береме?", -- кивнув він кумові. "Та кідь єдна на двох…", -- згодливо пробурмотів той.

"Нам десь таку пічку не зовсім студенську, але й не ту тьоту, що ви говорили. Щось середнє. Така, щоб… Ну ти розумієш -- погарячішу", -- Петрові забракло слів і він показав зігнуту по лікоть руку.

Трохи спантеличений жестом, агент занурився у каталог і кілька хвилин не підводив голови. "Ось!", -- нарешті вигукнув він. - "Це саме те, що вам потрібно". (Повторити жест він не наважувався). "Модель "Червона жара" -- для справжніх чоловіків. (Останню частину слогана він придумав щойно. Адже так вчили на курсах рекламних агентів - говорити завжди те, що хочуть чути клієнти).

"Най буде жара, але нараз!", -- погодився Микула, витягуючи з кишені долари. "Кильо?", -- діловито запитав він. "Сто двадцять" -- чемно відповів агент. "Шо?!", -- в один голос крикнули хлопи. "Та за такі гроші ми десять пічок будеме мати!", -- обурився Петро. "Кожен!", -- добавив від себе Микула. "Я нічого не можу зробити. Я тільки рекламую пічки. Ціну ставить шеф", -- пробелькотів чоловічок.

"Йди ти зі своїм шефом знаєш куди?… -- Микула довго добирав слова, доки на очі йому не потрапив буклет "Як довести пічку до робочого стану за десять хвилин". -- Йди з шефом… до пічі! Тьотіної!".

"Петре, пой, ще встигнеме по єдному пиву вупити", -- заробітчани взяли свої клунки і потягнулися до буфету. - "Через пару годин будеме мати такі пічки гарячі, що де там тим моделям. Та ще й безплатно!" -- чувся їхній веселий регіт на півзалу.




Пуслідній путь коменаря
(Михайло Чухран)

Шифер. Штось ховзкый - видко падав дощ.
Восьмий. Тарілкы. Хліб, сметана, борщ.
Семий. Туй ремонт. Циймент и вапно.
Шестий. Туй за фронт никают кіно.
Пятий. Ун, она. Сим не до кіна.
Море на четвертум палинкы й вина.
Третій. Пеленкы и дїтинський писк.
Другий. Старикы. Дохтор мірят тиск.
Перший. Магазин. Много шуб и пальт.
Оп-па! Долетів!
Асфальт




Сало
(Володимир Бедзир)

У нас, у Баламутинцях, завжди потрібно бути насторожі. Тому, йдучи на базар, я всунув глибше у кишеню свій гаманець. На базарі - не проштовхатися. Хтось смикнув мене за рукав.
- Хата потрібна? - запитав. Десь я його вже бачив.
- Е-е, мені б сала шматок, та дешевше, - відмахнувся я.
- Буде хата - буде сало! - запевнив він.
- Яка ще хата, га?
- Поки що наша - буде ваша!
А ми двома родинами живемо в одній хаті. Я зітхнув і почухав потилицю, природна допитливість взяла своє:
- Скільки метрів?
- Яких там метрів? - здивувався він. - Кілька сотень гектарів!
- Про що хоч річ?! - вирячився я. І згадав, де я його бачив.
- Тьху! - сплюнув він і всунув мені в руки якийсь маніфест.
То була програма Крутоярівського громадського об'єднання "Наша хата скраю!" У Баламутинцях, виявляється, кипіли передвиборчі пристрасті. Обирали нового голову сільради, а сільрада була одна на два села - і Крутоярівка жадала, так би мовити, рівноправ'я. А я ж геть забув про всю цю політику.
- Ага, нам потрібні великі Баламутинці! - впевнено поплескав мене хтось ззаду по плечу.
- Ну-у, - протягнув я, бо цього знав дуже добре.
- Віддам за дешево, - запропонував він по-діловому.
- Та мені б сала шматочок, - за дурною рибальською звичкою я розвів руки в боки.
- Майбутнє на сало проміняв! - обурився третій. Ми з ним давно вже не розмовляли.
- Та мені б лишень… - пролопотів я, показуючи малесенький шматочок.
- Зроби правильний вибір! - підбадьорив мене четвертий і підморгнув. - Рухайся з нами, але не з ними!
- Та куди ж рухатися, люди?
- А хоч куди, лише не туди!
- Са-ала… - прошепотів я, наче спраглий в пустелі.
- Жінки Крутоярівки не дадуть згаснути твоєму багаттю! - проворкотав хтось ззаду, мене аж у жар кинуло.
- Нам потрібна стабільність! - гаркнув якийсь здоровань із золотими "кайданами" на шиї. Його я бачив уперше.
- Вибирай Івана - будемо їсти сало! - запевнив молодик, дзенькаючи кільцем у носі. Біс його зна, чий він. Студент, напевне.
- Петра!.. Остапа!.. Любу!.. Сироконя! - загаласували всі, відштовхуючи один одного.
- Са-ла! - хрипів я, мов на лінії фронту.
- Вована!.. Толяна!.. Коляна! - не вгамовувалися вони.
- Сала!! - упирався я.
- Ах, так твою перетак! - не здавалися вони.
- А совість у вас є? - огризнувся я.
- Навалом! - запевнили вони.
- Покажіть ліцензії! - перейшов я у контратаку.
І вони миттю відчепилися. Тут дідусь із салом підійшов - видно, крики мої почув.
- Тобі сала, чоловіче?
- Мій гаманець! - заволав я, нишпорячи по кишенях.
Але вони вже посідали у свої лімузини й щезли.
- Ех, дурень ти дурень, - похитав головою дідусь. - Таке сало на ілюзії проміняв!



ІРОНІЗМИ - 4
(Мирослав Дочинець)

З фігурою такою тобі
Лиш засмагати на даху.

Барменшу я любив з полянського "Едема".
"Ми вмісті милий будеме навхтема!"
Та раз застав нас чоловік її "при тому".
Тепер і справді, мила, в місці ми - в єдному...

Любов за гроші -
Це й швидше, і дешевше.

Жінки всі різні,
Але так недовго!

Коридори поліклініки -
Найкращі курси самолікування.

Мовчи, мовчи, мовчи -
Побудь ще трішки загадковою.

А ніжки гарні мене цікавлять
Уже лише для холодцю.

Статева безграмотність привела її до непорочного зачаття.

Якщо жінка красномовно мовчить,
Значить, їй є що сказати.

Письменники - розумні і поважні люди.
Поки не починають говорити про свої книжки.



НЕ П'Ю!
(Михайло Чухран)
Восени захолоділо,
Не як у маю,
Но спиртним не грію тіло,
Нич не п'ю!
    Не балдію, не гуляю,
    Просто так жию,
    Жон чужих не заціпляю,
    Бо  не п'ю!
Вшиткі свальбы и гостины
Так, як солов'ю-
Промыкаю доста слины,
Но - не п'ю!
    Всі до корчмы носят гроші,
    Я же - у сім'ю;
    Майпорядний, майхороший,
    Я - не п'ю.
Кум на мене пре, як трактор:
-Не упознаю!
Я ж додержую характер
И - не п'ю. 
Вже з газеты приходили
Брати интерв'ю:-
-Удкі маєте вы силы
Нa тото "не п'ю"?
Ще поселят вас живого
Ангелы в раю,
Так додержуєте строго
Правило "не п'ю"?
У алфавіті послідні
Буквы "Я" тай "Ю"…
Дуже мало, котрі згідні
З правилом  "не п'ю"!
-Я не хворий, не суботник,
Чесно признаю,
Мало-м упити охотник,
Но - не п'ю
Коли їду из машинов-
Ще ся з нив уб'ю-
То єдинов є причинов,
Што не п'ю.
Та з п'яницями ще буду 
У однум строю,
Зразу правило забуду
Про "не п'ю"! 
И душі и серцю скучно,
Также и х..,
Йсе доказано научно-
Кидь не п'ю.
Та поламлеся жилізо,
Слово вам даю-
Наливайте кулько влізе,
Вшитко  п'ю!
Из пшениці  або з цукру,
Аж бы з мелаю;
Й магазинну радо прумкну,
Й "просту"  п'ю.
Доста было з капучіно,
Доста з кавию,
Стане море по коліно,
Як зап'ю.
Фіглі жонам я розкажу
Типа "Ай лав ю",
А потому тихо ляжу
Баюшки-баю;
Знову буду з колективом,
А не на краю…
Люди! Дайте кружку з пивом!
П'ю!


МАЙДАН FOREVER
ЩОДЕННИК ПРОТЕСТАНТА
Пост-помаранчевим наметовим таборам протесту присвячується
(Олександр Гаврош)

День перший

Сьогодні ми встановили намети. Відбувся короткий мітинг за участі двох народних депутатів. В напутній промові Нестор Іванович проголосив, що наше діло -- праве і ми -- непереможні. Після перерізання стрічок, оплесків та вручення квітів наметовий табір був урочисто відкритий.
День другий

Ми в центрі уваги. Нас показують крупним і далеким планом усі телевізії. Вася, Петя і Толік дали перше в своєму житті інтерв'ю. Я - друге. (Заодно передав привіт Наташці, Маринці та Дімі Синявському).
День третій

До нас вийшли представники влади. Запропонували каву, чай та холодне пиво. Ми гордо відмовилися. (Адже ще своє не допили). Нашу відмову транслювала провладна телевізія.
День четвертий

Оголосили внутрішньотаборовий конкурс, хто більше розіб'є палаток за одиницю часу. Переміг Толік - дванадцять наметів за годину. Я -- всього вісім. Тепер увесь майдан заставлений нашими наметами. Вирішили їх не згортати. Дуже красива картинка вийшла: народ масово протестує проти збанкрутілої влади. Особливо згори, з космосу класно дивиться.
День п'ятий

До дідька часу тепер забирає обхід табору. Кожному доручено слідкувати за своїми наметами. Старі анекдоти Васі вже осточортіли. Який він все-таки примітив!
День шостий

У нашому таборі поповнення. До нас чотирьох додався новий товариш -- заблудлий дворняжка. Назвали його Помаранчиком. Від душі нагодували побратима ковбасою, оскільки самі вже неї дивитися не годні.
День сьомий

Поправляв транспоранти нашого табору, ввіткнуті в землю. Почитав, що там написано. Прикольно!
День восьмий

Скучив за Маринкою. Лежу і весь час про неї думаю. Де ти, маленька? З ким тобі файно тепер?
День дев'ятий.

Знайомий приніс Петі м'яча. Вперше нормально розім'ялися. Ми з Толіком виграли у Васі з Петєю з рахунком 9:7. Толік мало не розбив шибку в кабінеті влади. Міліціонер зробив нам зауваження. Але хай знають, як народ їх ненавидить.
День десятий

Приходив представник штабу. Заборонив грати у футбол. Козел! Думає, легко нічого не робити цілими днями? Його б на наше місце!
День одинадцятий

Маринка прийшла!!!

День дванадцятий, тринадцятий, чотирнадцятий ...
День п'ятнадцятий

Маринка мусила поїхати додому. Настрій паскудний. На намет, де ми жили, не можу дивитися.
День шістнадцятий.

Завтра має прийти друга зміна. Тож наводимо порядки в таборі. Помаранчика вирішили передати нашим наступникам. Він буде живим символом масового протесту.

Увечері фінал всетаборового чемпіонату в покер. Граємо на залишки продуктів і останню пляшку горілки. Треба постаратися.
День сімнадцятий.

Сьогодні - роз-ра-ху-нок!!! І ми з Наташкою їдемо в гори. Харчі я вчора виграв, а один намет непомітно спер. Так що все має бути супер-пупер.

Хай живе революція і незакомплексовані подружки!

Ка-ні-ку-ли!!!




"Я вам пишу; чого же боле..."
(Михайло Чухран)

Я пишу "д вам; котру ньевою!
Ци мош сюди додати штось?!
Ни прийду "д вам, бо я ся бою,
Што в"єдно нас увидит кось
И пуйде по селови чутка,
Што я така ,што я сяка...
Обговорит ня кажда тютка-
Я їх страшуся язика.
Ни вбберу ганьбы ся потому,
Такий пак пуйде розговор;
Інкаб посижу вичур дома,
А цідолу йсю вержу в шпор!



Робінзонада
(Цидулка, знайдена в пляшці)
(Володимир Бедзир)

7-й ДЕНЬ вдалині від цивілізації. Вирішив вести щоденник з першого ж дня, але виникли проблеми з халабудою. Довелось кілька разів перебудовувати. А я ж вважав себе інженером!.. Обійшов увесь острів, але слідів дикунів не знайшов. На острові є джерело, багато птахів, дерев, плодів. Нема - преси, радіо, телебачення та інших плодів цивілізації.

12-й ДЕНЬ. Потихеньку звикаю до нового життя. Зранку - прогулянка, щоб упевнитися, що на острові нема дикунів. Здибав отару кіз - займуся фермерством. А ввечері впіймав зайця. Розповів йому про цивілізоване життя - про пресу, радіо, телебачення, про "акул/шакалів пера", перевертнів/упирів політики, /фабрику/ зірок, про бізнес, фетро-фільцеві фабрики. І відпустив. Як він дременув!..

17-й ДЕНЬ. Ранком побачив на стелі таргана. Дуже зрадів. Він, схоже, теж. Не уявляю, як він сюди потрапив. Цікаво, чи витримає? І чи витримаю я?.. По обіді збирав плоди. За весь день так і не знайшов часу, аби згадати про плоди цивілізації - про пресу, радіо, телебачення, про владу, бюрократів, комітети, агропроми, отрутохімікати...

28-й ДЕНЬ. Тарган таки не витримав - утік. Це мене засмутило. Увесь день рибалив. Не перестаю дивуватися, що свіжа риба зовсім інша на смак, аніж морожена... Увечері спостерігав, як на деревах зав'язуються нові плоди, а сам думав про відсутні плоди цивілізації - про пресу, радіо, телебачення, про парламентарів, міністрів, брокерів, кілерів, кредиторів, про банки, банкрутства…

31-й ДЕНЬ. Місяць на безлюдному острові! Спіймав зеленого папугу і вчу його, дурня, говорити по складах: пре-са, ра-ді-о, те-ле-ба-чен-ня, політика, конституція, проституція, реформи, уніформи, рекет…

43-й ДЕНЬ. Тарган повернувся! І не сам, а з подругою. І де він її надибав?!. Я ще раз дослідив увесь острів. Ба - знайшов сліди дикунів! Схоже, подруга мого таргана прийшла з ними… Зібрав і закопав речові докази перебування на острові дикунів - пляшки, бляшанки, прокладки, презервативи… А якби ж на острові були преса, радіо, телебачення, міліція, митниця, пожежники, санепідемстанція, автозаправка, казино, сутенери, реформатори, рекетири?!.

61-й ДЕНЬ. Два місяці вдалині від цивілізації. Таргани розплоджуються. Папуга, хоч і з акцентом, але говорить те, що думає. Вночі глянеш угору - місяць, зірки, всесвіт... Десь там теж вирують цивілізації - преса, радіо, телебачення, дискотеки, презентації, номінації, олігархи, еліта, попса, цирк, політична шамотня, дикуни жеруть своїх вождів, котрі не виконали передвиборних обіцянок…

79-й ДЕНЬ. І що б я робив без книжок? Шкода, що не прихопив з собою більше. Вкотре перечитую Біблію. Надворі - гроза, грім, блискавки… А цікаво, чи взяв би Ной на ковчег пресу, радіо, телебачення, парламенти, уряди, президентів, реформаторів, попсовиків, олігархів, податківців, рекетирів, іміджмейкерів?..

100-й ДЕНЬ вдалині від цивілізації! Ювілей. Вино власного виробництва визріло. Зелений папуга торочить: "Де ж ти раніше був, дурню? Де ж ти раніше був?!." А й справді - де? Аж сльози навертаються, коли згадаю, чого я позбувся на безлюдному острові. Я позбувся преси, радіо, телебачення, реклами, брехні, мильних опер, брудних технологій, політичної проституції, державної імпотенції, олігархів, іміджмейкерів, попсовиків, дикунів-кровопивць, їх вождів!.. Хіба ж це можливо витримати?! Ні, краще вже я решту життя проведу в добровільній робінзонаді, в гармонії з природою. Одного лише благаю: НЕ ПОТРІБНО МЕНЕ РЯТУВАТИ, ЗАРАДИ БОГА!!!




ІРОНІЗМИ - 5
(Мирослав Дочинець)

До мене також посміхнулась доля,
А потім довго з мене реготала.

Ти не допив, коханий.
Отже, щось не так.

Називав себе не атеїстом, а опозиціонером до Бога.

Блондинок любиш,
А з брюнеткою живеш.

Люблю поєднувати я приємне й некорисне.

Мені, мадам, самотньо, та не настільки...

Спостерігаючи за деякими священиками, так незручно стає перед Богом.

На п’єдесталі так вітряно...



Графік любви.
(Михайло Чухран)
У вусім без пяти
Прийшла на нас любов-
Лежав я без гати ,
А ты - без будюгов.
  Так віллонь ни трясе,
  Ги мнов типир трясло,
  Упріло ми лице,
  А также и чоло.
Я пупцьом пупиць тер ,
Попереком трудив,
Майскоро бы-м умер,
Чим діло йсе лишив!
  Як нимащений вуз
  Скрипіло рекоме,
  Бо мы великий груз,
  Та щи собов б'єме.
Утік пуд стул мацур
И тихо там сидів,
Ни чути ні мур-мур,
(Гадав , што я здурів).
  Сього-м чекав давно,
  Ходив-им уцілий гуд,
  То ковтав у окно,
  То лізав через пуд.
Просив смиренно:- "Дай!"
А ты лиш - "нєт" та "нєт!"
Зайти-м хотів у рай,
Но ты кіряла гет.
   Косиці-м ти носив,
   Водив на кавиї,
   До тебе-м ся молив,
   Ги шофер до ГАІ
Тож стратив розум я,
Кой ляг без нагавиць-
Пустила до рая 
Мене ты накониць.
  И люблю тя типир,
  Ги мухы люблят мед,
  Ги руські люблят мир,
  Ги хокеисты - лед.
..Минуло сім минут.
У вусім нула дві
Готово.Всьо.Капут.
Лиш мрак у голові.
  Коли  ж міні оп'ять 
  Вернувся розум муй,
  Міркую:-"Благодать
  Дустав малу я туй.
Сись довгожданний труд
Ни д' доброму веде,
Бо сім минут на гуд-
Мізерний КПД..."



ІЗ ПУЗНЯКІВЦІВ - З ЛЮБОВ'Ю
ЗАПИСКИ ПОЧАРКІВЦЯ
(Олександр Гаврош)

Я дивився у стелю і вивчав загадкові польоти мух. "От як ловко у них виходить", -- дивувався я з уявних геометричних фігур і насолоджувався суботою. Моє щастя тривало недовго.

"Пелехатий, ти?", -- почувся у слухавці запиханий голос початкуючого поета поважного віку з розкудланою шевелюрою та бородою, якого всі називали "професором". Він писав дисертації, вірші та любовні записки студенткам. "Збираємося через півгодини біля готелю"-пробулькотіло у слухавці. Далі голос професора видав щось нечленороздільне і загубився у просторі і часі.

Біля готелю стояли четверо. Шевченковусий голова тутешньої спілки письменників пан Гусь, пишногруде обдарування -- тричі розлучена поетка з чорними як ніч очима і такою ж душею Мар'яна, у народі прозивана Манею, професор з відкритою пляшкою пива і я.

Трясучись дорогою в старому, як світ, "москвичі", пан Гусь розповідав, що це наше перше серйозне випробування.

"Дивіться, не підкачайте!", -- повертав до нас свою шановану голову з першого сидіння пан Гусь. - "Розумієте, ця акція внесена у план офіційних заходів адміністрації", -- дивився він на нас великими від переляку очима.

"Шеф, будь спок", -- похлопав його по плечу професор і з горла зробив великий ковток пива, після чого смачно відригнув. "Фе!", -- відвернулася від нього Маня і своїм гарячим стегном притулилася до мене. Я потрохи млів.

Після години трясучки щойно відремонтованою адміністрацією дорогою, яка радше нагадувала розбомблену Югославію, ми заїхали в село із череватою назвою "Пузняківці". Після тривалого утрамбування я вже знав усі розміри Мані, оскільки не тільки ноги, але й її груди давно упокоїлися у моїх відкритих для світу руках.

"Приїхали", -- важко зітхнув шеф, коли наше авто зупинилося біля великої калабані, збоку якої стояла химерна споруда з написом "Будинок культури". На дверях біліло оголошення: "Зустріч з найвідомішими письменниками краю: сьогодні або ніколи. Поч. о 12 год.".

"Круто", -- ще раз відригнув професор, дістаючи свій побитий часом і долею дипломат. Маня поправляла бюст, а шеф з рішучим виглядом взявся за клямку дверей.

Але вираз Гуся мінявся з кожним наступним рухом. Двері не відчинялися. "Василю Петровичу, дозвольте", -- галантно підскочив професор і з виразом класової ненависті так шарпнув ручкою, що вона навіки залишилася в пам'яті народній.

"Дивно", -- забелькотів голова, крізь окуляри вивчаючи план заходів адміністрації. "Барахло", -- запустив професор уламком ручки у двох курок, які греблися в ярку. Але не вцілив. Ті відбігли і ображено зиркали на інтелігента в третьому коліні своїм курячим оком.

"А ви вже приїхали!", -- почули ми дзвінкий жіночий голос. До нас задихано бігла понад стокілова пані, розмахуючи двома книжечками. - "Я по селу пішла, аби знайти актуальну літературу". Вони приязно заглядала нам в рот.

"Оце тільки годинку, як передзвонили, що буде такий захід. А ми вже встигли й афішку написати. Вам подобається?", -- зазирнула вона в очі професору.

Але зніяковівши від побаченої там прірви, простягнула книжки мені: "Це не ваші?". "На щастя", -- заперечив я. "Тоді, може, ваші?", -- усміхнулася вона до Мані. - "Я стільки не живу", -- відказала та.

"Розумієте, е-е-е, як вас?", -- закашлявся у вуса голова. - "Миколає Степанівно, як правильно замітила наша молодь, згадані автори вже не живуть". Його очі печально дивилися на завклуба.

"Та що ви кажете!", -- переполошилася та. -- "І давно?". "Давно", -- відрубав професор. - "Півтора століття".

"А-а!", -- здогадалася Степанівна. - "То це наші класики!", -- щасливо засіяла вона, як нова копійка. Але щастя її тривало недовго.

"От паскуди!", -- розверзлася вона лайкою, побачивши розкарячений замок. "Ви тільки подивіться, що робиться! Їм ще культуру везти! Відомих письменників! Це ж голота! Бидло! Ох!", -- йойкала вона, не можучи своїми пухкенькими ручками провернути ключа.

Ми мовчали, скромно потупивши очі. Замок не здавався, і по всьому було видно, що це його лебедина пісня. "Де ж я тепер гроші візьму на ремонт?", -- бідкалася вона. "От сучі діти! Ну, почекайте, прийдете ви до мене!", -- в її очах засвітилася войовничість людожерських племен. - "Будуть вам і танці-шманці, і теніс-пеніс!".

При згадці про пеніс Маня ожила. "Нате вам двадцятку і перейдім до діла, -- совість професора таки догризла. - Буфет близько?".

"Ми мусимо провести захід, -- сполотнів голова спілки. - Це ж записано у плані адміністрації!".

"А, може, краще надворі?", -- запропонував я, ніжачись на травневому сонці. -- "Так би мовити, ближче до народу". Маня мене підтримала. "На майдані, коло церкви...", -- затягнула вона грубим голосом.

Пройшло вже 15 хвилин по дванадцятій, а на розрекламовану зустріч з найвідомішими письменниками краю не прийшов ніхто, крім одного типа, який здалеку нагадував Гаррі Потера. Такий же підозрілий. Він сів на траву метрів за тридцять від нас і уважно за всім слідкував.

"Це хто?", -- запитав я Степанівну, яка прилаштувалася на гарадичах. "А-а, це Петько! Він прочитав усі 23 книжки нашої бібліотеки. Петьку, йди сюди. Це письменники!", -- махнула вона до нього, після чого той відсунувся аж під яблуньку. "Боїться", -- поблажливо посміхнулася вона і почала обмахувати себе книжками.

"Пацани, пора починати!", -- здалеку загукав до нас радісний професор, повертаючись з генделика з двома пляшками пива. -- "Я людей знайшов".

Справді з боку АВС "Міраж" невпевнено наближалися три фігури. Всі вони були у замусолених спецівках і з чорними від машинного масла руками. Один тримав у руках великий гаєчний ключ. "А це для чого?", -- сполошився Гусь. "Береженого Бог береже", -- пожував я стеблину.

"Вася! Корчі! Мішо!", -- подавали вони нам руки і по-зрадницьки підморгували професорові. "Ми тут трактор ремонтували. Та хрєн з ним!", -- насунув кепку на брови Вася, який, по всьому видно, був за старшого, і гаєчним ключем спритно відкрив пляшку пива.

"Сідайте, будь ласка", -- поважно прорік голова і почав лекцію про нелегке становлення письменництва краю. Приблизно в середині ХІХ століття першим задрімав Корчі. Він був втомлений ще до початку лекції. На чудовому весняному повітрі, під щебетання пташок та монотонне бурмотіння Гуся голови всіх потрохи, але неухильно опускалися між колін.

"Чекайте! Ви забули про Бухновича, Мантовича, Кацовича і Лейбовича, -- продзвенів піонерський голос. Від несподіванки всі стрепенулися. Петько вже сидів біля гарадичів і боровся за правду з головою спілки. "Ми в школі вчили!", -- не вгавав він.

"От падло!", -- широко позіхнув професор, продемонструвавши пеньки задніх зубів. -- "Убив би!".

"А нічо, симпатичненький", -- примружила око Маня. "Хлопчику, ти любив вірші про кохання?", -- запитала грайливо вона. Петько густо почервонів, що видало в ньому затятого онаніста.

"Давай про кохання!", -- заволала тракторна бригада. Маня пальчиками зняла з одягу рештки торішнього листя, елегантсько взлетіла на ганок і млосно заплющивши очі, видала перший рядок: "Зори мене зорею ранньою!".

Запанувала мертва тиша. Навіть горобці поперхнулися. Трактористи нутром відчули щось знайоме і рідне. Як загорнутий у "Сільські вісті" шматок солонини. Як краплі роси на сідниці Олени з телятника. (Ну та що всім членам профспілки дає). Як танці бузьків на свіжозораній колгоспній ниві.

Коли ж Маня востаннє видихнула: "Зори мене, милий, зори!" і театрально опустила голову на груди, тракторна бригада вже стояла.

Тривалі оплески переросли в овацію. Гаррі Потер від розчулення протирав скельці окулярів. Пан Гусь інтелігентно аплодував самими кінчиками пальців. Степанівна притискала до грудей книжки і не могла промовити ні слова.

Ловлячи на собі пожадливі чоловічі погляди, розбуджені такої проникливою поезією, Маня й сама захвилювалася. Її високі груди ходили хвилями, доводячи публіку до шаленіння. "Браво!", -- загукав худий, як тичка, Мішо, чим остаточно розвіяв міф про Пузняківці як далеке від культури село.

Після такого успіху ми з професором навідріз відмовилися читати чоловічу поезію про війну в Іраці, аби не псувати загального святкового настрою. Єдине, на що погодилися --подарувати свої збірки для сільської бібліотеки із написом "На знак історичної зустрічі пуд пузняківським клубом".

Генделик "Міраж" у той день нагадував елітарні французькі клуби часів Бальзака і Гюго. Тут говорилося про сучасні тенденції крайової поезії, про національну гордість пузняківців, про шляхи розвитку культури в окремо взятій корчмі, а головне -- про наші великі перспективи в Європі.

Маня в сімнадцяте читала, стоячи на стільці "Вірш трактористки", а публіка не шкодувала долонь. Всі дивувалися її розкішним персам. Чутки про них розійшлися по всіх околицях, і спраглі за культурою пузняківські чоловіки все прибували й прибували.

Від небаченого напливу клієнтів власник корчми Дюрьо Мателешко ужгородським писателям відкрив необмежений кредит. З такої радості професор швидко впився і щасливо спав за бар-стійкою. Голова проводив відбір у члени спілки двох молодих учительок. При цьому страшно мучився, бо не знав, котрій надати перевагу: чи тій, що легше дає, чи тій, що привабливіша.

Я ж спостерігав за цим святом крайової літератури свідомий того, що мушу це все описати для історії. Та й, чесно кажучи, беріг сили. Адже не вперше їздив з Манею в культурні експедиції. І твердо знав, що на цей раз від орання спраглої ниви не відкручуся...




Мартовськоє горе
(Михайло Чухран)

Сходит сніг. Намочив пішоход
Всі топанкы, но вто 'му не шкодит.
Из автобуса сходит народ.
Над Боронявов сонічко сходит.
З чоловіком ся сходит жона,
Дeбет-крeдит ся сходит у банку;
В комерсанту ся сходит ціна,
Алкашня в бар ся сходит на п'янку;
Тяжко сходит на пік альпініст,
Легко сходит из піка лавина;
На горшочок, коли ся наїст,
Сходит чесно малинька дьитина,
И розсада из породичок
Сходит дружно пуд склом, тай капуста;
Сходит з розума море мачок -
Хочут секс, як и жителі Хуста.
Из кунцьом як ся сходит кониць,
Прокурор нaраз діло заводит;
Сходит кісто уд друждю й яиць...
Лиш на гатях ся цібзарь не сходит!!!



ЕХ, ДОРОГИ
(Володимир Бедзир)

Я виїхав на об'їзну. Попереду - дачні шість соток, картопля, колорадський хробак , битва за урожай... Лишень вижав 80, як із кущів два щасливих даішника вискакують:

- Стоп-машина, приїхали! - І під козирок беруть, рекомендуються: старшина Гапличко, мовляв, та сержант Кампецюк.

- Ваші документи, будь ласка! - кровожерливо усміхнувся старшина.

- Хіба ж я щось порушив? - пробелькотів я.

- Він ще питає!.. Ви знак обмеження швидкості бачили, га?

- Сорок кеме?.. Та я був рішив, що це стосується гужового транспорту.

- Ти диви на нього, він ще й глузує! Ну, ну...

- Та що ви, боронь боже! Просто така траса - пряма, широка... Як тут можна їхати 40 кілометрів за годину? Двигун перегрівається, бензину жере... Може, хлопці, того - знак не на тому місці стоїть, га?

- Та-ак. Ці інтелігентики розумні такі, к бісу... Ану покажіть-но аптечку! - зажадав старшина Гапличко.

Я показав. Вони, навіть не дивлячись, затягли дуетом:

- А пантаглюцид гептаміцину де?!

- А має бути?! - здивувався я.

- Відкрийте капот! - грізно наказав старшина. - Так, так. Номер мотора спеціально мастикою забризкали? Що, номери перебиті, машина крадена, га?

- Та хто ж краде "запорожці"?!

- А хто вас знає! Вас, "запорів", навіть мерси та ленд-крузери бояться, анекдоти про вас складають, розумієте...

Повз нас на шаленій швидкості проносилися круті іномарки. Даішники навіть не смикалися.

- А їм, значить, можна? - з'єхидничав я.

- Закрийте капот! Бач, який балакучий! Краще думайте, що будемо за вами, злісний порушнику, робити, га?

- Будемо на вас скаржитися, ось що!

- Ти диви, Кампецюк, який сміливий! - аж очі витріщив старшина Гапличко. - То ви, напевне, мафіозник якийсь? Зброя, наркота, га?.. Ану відкрийте-но лишень багажник!

Я відкрив. Старшина заліз туди ледь не до пояса.

- Ага, так я і знав! - зрадів він. - А це, по-вашому, що, га?

- Не бачите - звичайнісінька сокира.

- Так, товщина леза більше трьох міліметрів, довжина - ого-го! На три роки тягне!.. А дозвіл на носіння холодної зброї у вас чи є?

- Гаразд, хлопці, ваша взяла, - здався я і дістав 5 гриваків. - Розійдемося мирно, на дачу кваплюся.

- Дача хабаря в особливо дрібних розмірах! - аж позеленів Гапличко. - Та це, як мінімум, ще 5 років "суворяка"! А якщо ще ця сокира в міжнародному розшуку по Інтерполу!..

Я зняв правого черевика, дістав 5 баксів - заначку від дружини.

- Ти гля, де ці кляті "запорні" мафіозники валюту переховують! - приємно здивувався Гапличко. - Таку державу порозкрадали, і все їм мало, мало - зовсім розперезалися!.. Так! Сержант Кампецюк! Сокиру на експертизу, "запор" на штраф-майданчик, з водія - підписку про невиїзд!

Я зняв і другого черевика - там у мене заначка від тещі.

- Ну що ж, - змилостивився старшина, забираючи гроші. - Цього разу вам пощастило, розумієте, що на порядних людей нарвалися. Їдьте собі. Та уважніше на знаки дивіться - там попереду обмеження швидкості 20 кілометрів, то краще ви машину просто поштовхайте!..

Після цього випадку я "запор" продав, аби не привертати до себе зайвої уваги. На дачу їжджу електричкою, потім пішки 6 кілометрів... А тут якось повертаюся з сумкою-возиком. Перехід, світлофор - чи ба, знайомій "дует" стоїть! Я на всяк випадок і спитав:

- Панове даішники! А з возиком я хто: водій чи пішохід?

Ех, краще б я обійшов їх десятою дорогою!..




З Гомера:
Цулюнкы
(Михайло Чухран)

В лоб цульовала мене ніжнолюбляща мати,
В нус цулював ня сыночок малисинький муй,
В губы дівкы сохтовали мене цульовати
Ты же,начальник,в гузицю мене поцулюй



Летучий снайпер
(Михайло Чухран)

Не такий я вже й великий
Уд копоні до п'яты...
Як же в мене голуб дикий
Трафив так из восоты?!



ПОПУТНИЦЯ
(Адам Глобус)

Чоловік зайшов у двомісне купе.

За столиком, біля вікна, сиділа Попутниця.

Добрий вечір, шановна, -- делікатно привітався чоловік, але голосу Попутниці не почув.

Вона відсторонено, мовби у наркотичному трансі, споглядала освітлену неоном перонну штовханину.

Чоловік повважав за краще вийти в тамбур і викурити відразу, але через мундштук, аж три цигарки.

Тим часом потяг виїхав з міста і в лісовій темряві набрав крейсерську швидкість.

Коли чоловік повернувся в купе, Попутниця знаходилася в тому ж байдужому стані і невідривно дивилася в чорну шибу.

Чоловік зняв черевики і, блиснувши білими шкарпетками, заскочив на верхню полицю.

Попутниця дістала з валізки паперову серветку й витерла вишневу помаду з повних губ.

Чоловік спробував було почитати газету "Свобода", але голову заповнили грайливі думки про жінку. "Свобода" була покладена на сітчасту поличку.

Жінка почала акуратно відліплювати довгі накладні вії.

Чоловіча кров відхлинула від скронь і прилила до міжніжжя. Вагон погойдувався, колеса перестукувалися, поїзд пронизував темряву.

Чоловік затаївся, напружився, нап'явся...

Попутниця зняла перуку, стягнула через голову светр, відстібнула протез правої руки і поклала на столик.

Чоловіча кров відхлинула від паху і прилила до серця. Тиск збільшився. Чоловік важко зітхнув широко відкритим ротом.

Попутниця просунула живу руку під шовковий бюстгальтер, і поруч з протезом лягла пластикова, каламутно-біляста, ніби виплавлена з густо чоловічого сімені, гладка цицька.

Чоловік вщипнув себе за стегно, але муляж зі столика не зник.

Попутниця відгорнула спідницю й відлучила від ноги кавалок стегна, коліна, литку й ступню в каштановім черевику.

"Слава Богу, що ногу на стіл не поклала!", -- подумав чоловік.

Процес роздягання й розбирання продовжувався: в одну розкладну пластикову склянку лягли штучні ікла, а в іншу -- опустилося блакитне око.

Нарешті, те невелике, що залишилося від Попутниці, загорнулося в простирадло, затихло й заспокоїлося.

Чоловік обмацав своє потаємне місце, де колись вставав член, і гаряче зашепотів: "У мене класний бельгійський вібратор, він кращий за справжній чоловічий орган. Жодна з моїх багатьох подружок не виказала навіть тіні невдоволення. Мій вібратор вприскує в якості сперми теплу солонувату воду...

Більше години Чоловік намагався спокусити Попутницю бельгійським вібратором, але даремно.

Перед сном вона завжди знімає слуховий апарат.




Інтернаціоналка
(Михайло Чухран)

Прийшов жид, принюс колєчко,
Нич не ржавоє,
Я ж му з Олвейза крылечко
Дала правоє.

На ланцку москаль сердечко
Дав "красівоє",
Тоже дала-м му крылечко
Уже - лівоє.

Прийшов русин небрычений.
Пысок колеся,
Нич дарити не навчений,
Забрав "Олвейза"!

Каже: - Фігля файна, ніжна,
Може, й дві є?
Каже:- З нив нога у чіжмах
Не запріє!

От такого бы любила
Мати в домі я,
Котрий думат, де бы была
Економія.

Я вже "Олвейз" не купую
Сама временно,
Не з-за того, што шповрую,
Ай беременна…

-Мусиме-ся поженити
Типирь, русине!
-Ты здуріла?! Та иди ты!
Ніт, не мусиме!!

Бов скандал великий, шумний,
Усьо кончено…
Ун хоть сволоч, но розумний,
Между прочим є :

Бо ни пахнуло уд нього
Ані малинько,
А в жида воняли ногы
Из москаликом!!!



НАЗАД