Електронна бібліотека ЗОУНБ

Електронна бібліотека

Художня література    Краєзнавча література

Оксана Луцишина

Зі збірки "Усвідомлена ніч" (Київ, "Гранослов", 1997)

***

Я думав, ти Грета, а ти - Мефістофель,

Блукає любов у пісках філософій.

Спокуса повсюди - від пекла до раю,

І мовчки я Фауста в собі вбиваю.

Ні щастя, ні знань - хай ковтну мене Лета!...

…Ти теж - Мефістофель. Я думав, що Грета.

Були златії дні Астреї…
І. Котляревський


***

Астреє! Бруд і холод слів

З душі святої вимий.

Хтось білу свічку переплів

Із пальцями тонкими.

А хтось - посланець чорноти -

Залив повіки клеєм.

Не бійся, в пеклі будеш ти

Не першою, Астреє.

***

Хмари на небі - день яблуневий,

Сходи в закинутий сад.

Біла Помона, мармур і леви,

Запах балад.

Хмари на небі, хмари пурпурові

Жадібно мружать роти.

Сад не існує - вигадка гурій,

Так, як і ти.

Хмари на небі… ні, не доплисти!

Срібна агонія лат.

Краплі молочні в косах безлистих.

Опаловий сад.

***

Плечі кохані втонули у светрі,

Очі втонули в моїх.

Чорно-сумні листопадові нетрі

Синій пронизує сніг.

Жовтою плівкою тягнеться річка,

Берег - туман і зима…

Холод - надовго, розлука - навічно,

Смерті - нема.

Зі збірки "Орфей Великий"
(Париж-Львів-Цвікау, "Зерна", 2000).

***

Жахно співає Орфей! Нежива його цитра.

Плаче з ганьби Калліопа, і Феб заховався

Від недолугого звуку і слова гіркого.

Жахно співає Орфей! "Подарую вам нині

Пам'ять відібрану, і переламані пальці,

Все, що у мене було і чого не бувало."

Жахно співає Орфей!...Ще ніхто не помітив

Сутінків вічних, які назавжди опустились

На занімілий Олімп і безмовну Елладу.

***

Усе, Орфею, відійшло

У врем'я оно.

І теліпається весло

В руках Харона.

І вже дивись, сповзають дні

В холодну Лету…

І старість тицяє мені

У рот монету.

***
Із циклу "Подвиги Геракла"

Подорож із Ясоном

Я далі не поїду. От і все.

Потріскалися весла, наче крила,

І та, що мого отрока згубила,

Вінок мені болючий принесе,

Із чарівної зітканий води,

І на чоло осмучене возложить…

Я вісник, я герой, я переможець

На острові, з якого - в нікуди!...

Алкеста

Намул осів, і в серці тишина,

І зник Танатос помежи гробами.

Як тяжко відштовхнутися ногами

Від негостинно вигнутого дна!

Як тяжко знати цей даремний тан

Живого з мертвим!.. Виплигнути з шалу

І опуститись, рибам на поталу,

У той, з усіх найглибший, океан.

***

Це порох, сивий порох, не руда.

Дарма шкребти каміння молотками.

Замурували вихід перед нами,

Втопитися, і ти моя вода,

Обіцяна так гірко і давно

Як вміють обіцяти тільки міти…

Втопитись - означає відпочити,

А може, і померти заодно.

Із новіших текстів

***

Темно-сині сніги і закутих доріг течія,

Я ніяк не уникну гіркого тепла цитаделі.

Ти моя господиня ти пані довіку моя

Ти провинна глава на широкій зимовій тарелі.

Усміхнешся очима розталими, наче кришталь,

Я у кров, як у воду, впаду, і до самого ранку

Ти моя перемога ти мій неймовірний Грааль

Що задавнено зріє у лоні голодного замку.

А коли я піду, заридаєш, зірвеш покривало небес,

Замуруєш ворота віднині жалобного дому,

Чорно руки простягнеш, та я не впізнаю тебе -

Золотий мандрівник, що зникає у світлі тремкому.

***

Святий Валентин

Зими тепер холодні, мокрі як біла ртуть.

Із моїх сліз сьогодні ще чиїсь проростуть.

У пелюстках залишиш, серед снігів знайдеш.

Боже, такої тиші більше нема ніде.

Серце за обрій впало, почервонивши млу.

Вам чорноти замало, вам подавай стрілу!

В те, що давно на друзки, цілитись з-за горба...

Боже, вчини по-людськи, можеш якщо хіба.

***

Сплять золоті стрільці,

Щезли рубінні грати,

Стражі моєї втрати -

Вогники на ріці,

Тій, що тече вві сні,

Чорна, важка і дика.

Жертва сія велика,

Тайна сія в мені

***

О милосте, о вигріте вино!

О молитви! - дай піp'ю золотому

Дотріпотіти, і вві сні чужому

Відчути, як кривавиться воно,

І жаско, і безжалісно встає

Виблискуючи гострими кутами,

І шелестіння котиться пісками,

Сухими, як освідчення моє.

***

 

Гензель і Гретель

Гензель і Гретель, покинуті діти.

Мама взяла за довірливі крильця

Маленьку дівчинку,

Маленького хлопчика,

Ластівку і горобчика.

Гензель і Гретель, де ви живете?

Там, де ліси різнокольорові,

Там, де тишею пахне цукровою,

Там, де зорі незаймані,

Там, де ми віднайдені

Маминою любов"ю.

***

Замок очорнений. Сонячне тіло руде,

Згасають на палях дерев вогняні кружала.

Чекати його наче смерті, а він не прийде.

А може, приходив, і ти його не впізнала.

Шорсткий і залізний, прозріння тобі приніс -

Діво, мовляв, не я, - але що їй тепер до того,

Коли зрівноважені крила - підземний віск

З очей або свіч або серця її святого.

***

Змучене серце, пребудь на самому дні -

Краще, коли ти там, адже є надія

Втопитися в чорних хвилях.

Не дай,

ні,

Взнати, який кат і що мені заподіяв.

Взнати, чому шторм більше не омине

Щогли мої сліпі і вітрило згасле...

Я шаленію, але шаленство моє смішне -

Наче мертві благання страченого дочасно.

***

Репетиція танцю. Стильна пластика рухів,

Театрального дійства оголено-рвійні па.

Ці рапіри не ранять. Ці рицарі-відчайдухи -

Мов комедія масок - зухвала, але сліпа, -

Неготові до сліз, до музики, до фіналу,

У якому трагічно зміняться кольори,

І колись притуплених шабель зчорнілі жала

Витікатимуть довго-довго з убитого тіла гри.

Верлібри

***

На моїй голові розпускається небачена квітка

Над правим вухом

Все,

абсолютно все було не так

Сліпну і глухну

Вона горить червоніє атомна бомба

Неосвітна пожежа

Все,

У кав?ярні моєї голови більше немає місць

І вампіри облизують чашки

Сни у яскравих піжамах злітають у нетоплене небо

Мельєс перекреслює мультик на екрані чорним словом кінець

***

Війна

колеса війни крутяться для перемоги

вони відносять усіх бажаючих

в об"єднані емірати комунізму і сюрреалізму

і до цього не можна звикнути

моя голова повна мідних монет

із різьбленими профілями цезарів

роздуваються їхні ніздрі і кривляться губи

їм не подобається бути мертвими

бідолахи

але тобі полегшає, треба тільки переждати десять діб

а може, дванадцять - так навіть певніше

не чекай ні на кого, і плекай свій сад

стромляючи гострі саджанці куди доведеться

***

Не запитуй ні про що. Летітимеш,

Охоплена тим самим, що і всі інші стріли

Націлені у груди Великого Майстра.

Ви вдарите всі разом, дивуючись

Що ця мить настала.

Зупиняться годинники, в них замерзне пісок,

І крига захрясне у скляних перешийках. Дзеркало

Перестане існувати. Сивобородий чоловік

Перейде море убрід, хапаючись за вітер.

У шибках розвидніється, і ти

Не знатимеш, чи це полегкість,

Чи мука. Обережно нестимеш у собі

Величезний червоний діамант.

***

паніка, тому що вантажні машини

повзуть і повзуть сторінками вулиць

і романи стівена кінга

уже всі прочитані

***

У мене всередині

Великий годинник без жодної стрілки,

Бомба із часовим механізмом.

Я витягну із секретної шафи

Пігулку довгасту, що дає мені дивні сни.

Великий карнавал безгучних імен,

Довга процесія з виходом у дзеркало.

Гарячі тумани тіла, його провальні болота,

Піраміди із пишними гробницями, сфінкси,

Чорні від нічного повітря.

Що там, попереду? Мовчущі знаки,

Сіль невидимого океану.

***

Ми задуємо свічку

І будемо сидіти при спогадах:

Як вона колись горіла

Як її полум"я лизало нам пальці

Як ми дивились на неї

Із темряви.





кредит http://vcreditua.com